?

Log in

На будь-якій революції і війні, крім героїв, трапляються ще й такі люди, як я :)

Ну чесно... Коли я приходила з питаннями "Чим допомогти?" - волонтерів було вже стільки, що моя бурхлива діяльність скоріше виявилася заспокоєнням власного сумління.
Але мова не про те.
Скільки було неадекватних моментів! Зараз смішно згадувати.

1. На самому початку подій у мене був справжній "пунктик": перетягти силовиків на бік народу. І от якось, підходячи до мовчазної "стіни" хлопців зі щитами, я (недовго думаючи) починаю свій заклик такими словами:
"ХЛОПЦІ, У НАС із ВАМИ СПІЛЬНІ (!) ДІТИ..." Я мала на увазі, що наші діти живуть в одній країні, ходять в одні школи і т.п. Уявляю собі, що могли подумати 18-річні хлопці :)

2. Вночі біля гуртожитку "Беркуту" (тоді ще не було такої кількості вбитих), помічаю дві постаті на балконі і починаю питати голосно: "Що, багато вам платять за те, що ви в людей стріляєте? Квартири свої вже отримали?" Хлопці - в легкому шоці. Щось мені відповідають, а потім виявляється - вони не з гуртожитку, а з сусіднього будинку і взагалі - абсолютно аполітичні неформали-пофігісти. Від мене ж про останні події і дізналися...

3. А це вже не з мого боку неадекват: 19 січня, Грушевського, горить автобус, перші газові атаки, ми з подругою то присідаємо і закриваємо обличчя (від газу), то стрибаємо, вигукуючи "Разом і до кінця!" - і раптом вона, обертаючись до мене, говорить: "У тебе такого цікавого кольору очі..."
Не думала, що почую таке в момент газової атаки )))

ГОЛОДНІ ІГРИ… 80

Вам не здається дивним збігом те, що найбільш очікувана прем’єра цього року, «Голодні ігри 2», виходить на екран у дні пам’яті Голодомору?

Останнім часом, коли я дивлюся американську фантастику зі страшним, навіть абсурдним розвитком подій, у мене виникає несподівана думка: на Заході знімають фільми про те, що в нашій країні відбувалося насправді… Нехай частково і не зовсім так, але відбувалося.

У спогадах одного з очевидців, якому вдалося пережити голодомор, я читала про спеціальні «вежі» на колгоспних полях, де сиділи охоронці і чатували на голодну жертву, а якщо помічали когось із колосками, мали право стріляти на місці. Пам’ятаю, вже тоді картина, що поставала перед моїми очима, здавалась епізодом фільму про якесь постапокаліптичне майбутнє…

Закон про п’ять колосків. За своєю винахідливою жорстокістю він міг би потрапити в рейтинг найлютіших і найцинічніших законів планети: спробуй доведи тепер, що смерть мільйонів – це спланований урядом геноцид, а не покарання розкрадачів народної власності, в якому «перегнули палку». Під цей закон підпадали навіть діти, і в таємній інструкції до нього (яка чомусь вилучена зараз з сайту СБУ) чорним по білому написано – розстріл.

А військові загони, що брали українські села в «кільце смерті», не дозволяючи нікому втекти… Хіба це не нагадує елемент якоїсь хитросплетеної гри на виживання?

Мільйони людей конають від голоду у хатах, на вулицях, в лікарнях (де потім отримають фіктивну причину смерті) - і при цьому тонни, тонни зерна, зібраного потом і кров’ю цих самих людей, експортуються в Європу і гниють на складах!

В історіях Голодомору можна знайти багато абсурду: наприклад, один хлопчик виживав завдяки польовим мишам. Він знаходив їхні нірки і діставав звідти зерно – виходить, у мишей на той час прав було набагато більше, ніж в українського селянина, адже їх за зберігання зерна уряд карати не збирався.

А спеціальні пристрої, щупи, винайдені, щоб добувати приховане зерно, вони не нагадують Вам антураж для трилеру? Уявіть собі, як мати чотирьох чи п’ятьох дітей (тоді сім'ї ще часто були багатодітні) дивиться на залізний дрюк, від якого, без жодних перебільшень, залежить - помре чи виживе її родина… Фільм жахів? Ні – всього-на-всього колективізація.

В «Голодних іграх» є ще одна знакова деталь: дистрикт 12, від імені якого виступає головна героїня, - належить шахтарям. І саме тут, у найбільш нужденному, заляканому, загнаному в кут, деморалізованому дистрикті народжується дух революції.

Страх перед голодом дуже сильний, він передається з покоління в покоління на глибинному рівні, і я ще не знаю, що оберуть шахтарі дистрикту 12 – їжу й видовища чи свободу, за яку доведеться ризикувати життям. Але я вірю, що вони ніколи не стоятимуть на колінах…

І наш дистрикт 12 теж нарешті стане з колін.

цяця

Рисуем абстракцию и нажимаем PLAY.

Установи себе такую рисовалку..

Отака я )

Талант Януковича

Наткнулась на фотки акції протесту в Севастополі
http://www.politikan.com.ua/6/0/0/21545.htm
і подумала: "От уміє все-таки Яник об’єднувати наших людей!"

Востаннє всі були так солідарні в 2004-му... Тепер ще й Севастополь приєднався:)) По-моєму, це талант! Вам так не здається?
Вітаю Вас, Іване Яковиче, і вірю, що Ви там десь дивитесь на мене з хмарки:)

Під час Помаранчевої революції я зустрілася з хлопцем, який згодом подарував мені своє прізвище - Франко, а потім довідалась, що день смерті Франка  збігається з днем мого народження... Може, це просто збіг, а може, "просто збігів" не буває, як говорив один мій знайомий )) 
"По сути своей языковые границы столь-же нелепы как государственные. Всего-лишь одна из систем, дабы "разделять и властвовать". Есть вселенский язык музыки - он понятен каждому".

Це цитата з форуму. Не моє, звичайно:)

От є такі люди... Космополіти. Вони вважають, що почуття патріотизму - це просто маніпуляції. А таких, як я, вони вважають фанатиками. Навіть коли вголос про це не говорять - по очах бачу:))) І так красиво це звучить на словах, так логічно: "всі ми люди, у всіх у нас одна кров, країни й нації розділяють між собою, щоб маніпулювати людьми... навіщо стільки мов? краще мати одну - щоб завжди порозумітися..."

І так їм легко живеться з такою вірою. Політика - автоматично Зло, і тому можна нею не цікавитись. Пофігізм з таких позицій виглядає Благом... Просто заздрю іноді цим людям, чесно:)

Раніше я думала, що це як ставлення до сім’ї. От буває  - не відчуває людина зв’язку зі своїми рідними і все тут. Не відчуває цієї особливої близькості. Або просто - НЕ ЛЮБИТЬ. А як можна людині, що не любить, пояснити, як це - любити? Це або відчуваєш, або ні. От і з космополітами цими щось подібне... НЕ ВІДЧУВАЮТЬ... Не знають, як це. Чи я помиляюся?

Ну нарешті!

Нарешті хтось озвучив (та ще й настільки науково!) те, про що я здогадувалася, відчувала останні роки:

"У соціальній психології і психотерапії встановлено таку закономірність: якщо колективна травма в одному поколінні не була належним чином психологічно опрацьована, вона передається у спадок наступному поколінню, яке, не будучи травмованим (наприклад, народилося після цих подій), переживає всі ознаки колективної травми та прагне позбутися неприємного стану. Це проявляється в особливостях суспільної психології, менталітету тощо. Помічено ще й таке: чим більше із суспільної свідомості витісняються наслідки колективної травми, тим більша ймовірність її психосоматичних наслідків, що проявляється у специфічних захворюваннях, поширених у даній популяції. Утім, щоб з’ясувати, які саме хвороби чи характерологічні особливості сучасних українців пов’язані з Голодомором, потрібно провести додаткове дослідження. Про наявність трансгенераційного перенесення травми Голодомору свідчить емоційність, яку викликає у представників наступних поколінь обговорення цієї теми, у тому числі й наявність спротиву, майже масового бажання уникнути страждання, яке актуалізується, коли хтось згадує про цю трагедію".

Голодомор: Страждання, спричинені політичною технологією

Л. А. Найдьонова

Тому коли навіть талановиті, розумні люди (як Жадан, наприклад) говорять, що "не треба про це говорити, писати, залиште мертвих у спокої" - це типова психологічна реакція неприйняття, заперечення проблеми. Це НЕПРАВИЛЬНО!


Чехов. (не?)любов?

Знайшла на дачі давній-давній, затертий і пропахлий сирими стінами томік Чехова і якось так втягнулась непомітно... Підходить він мені. Принаймні тепер. Я ще в класі 5-му була ним зачарована і от тільки-но знову закохалась, як надибала такі його цитати:

"Хохлы упрямый народ: им кажется великолепным всё то, что они изрекают, и свои хохлацкие великие истины они ставят так высоко, что жертвуют им не только художественной правдой, но даже здравым смыслом".

"а тех глубокомысленных идиотов, которые бранят Гоголя за то, что он писал не по-хохлацки, которые, будучи деревянными, бездарными и бледными бездельниками, ничего не имея ни в голове, ни в сердце, тем не менее стараются казаться выше среднего уровня и играть роль, для чего и нацепляют на свои лбы ярлыки... Нет, не вычеркну я украинофила".

"В моих жилах течет ленивая хохлацкая кровь...", "Я хохол, я ленив. Лень приятно опьяняет меня, как эфир...", "Хохлацкая лень берет верх над всеми моими чувствами..."

Ні, я вже не так переймаюсь тим, що говорять генії. Все-таки вони теж люди. І їли, і спали, і хропіли, може, навіть уночі, і помилялися теж.  Сумно:((( Якщо навіть люди з таким тонким і глибоким розумінням світу, якщо навіть Чехов - психолог, який не залишав нічого зайвого, нічого фальшивого - робить такі отруйні узагальнення, то що говорити про...ой, краще мовчати вже про інших товаришів...((

Я, звичайно, не психоаналітик, я тільки ще вчусь, але у мене таке враження що фігура "хохла" у свідомості Чехова була Тінню - архетипом, що бере на себе негатив, який ми не можемо прийняти у собі самому. (Ну, як євреї для послідовників Гітлера, хоча це вже крайній варіант іт.д).

З.І. І все одно він неймовірний... Хоч ми з ним, вочевидь, не були б однодумцями, якби жили в один час.

Вражаюче...

З інтерв’ю Жадана:

"...А іншим разом ми набрели на таку гору шлаку. Там діти працюють - збирають вугілля, це така вторинна переробка сировини. Як у фільмах: діти лазять навкарачки схилом, збирають вугілля до мішків та кошиків, навколо їздить джип, в ньому сидить охорона. Можна знімати кіно про колумбійську мафію.

Такого я більше ніде не бачив - журналісти про це не пишуть, на телебаченні цього немає, господарі Донбасу теж про це не говорять. Хоча це незаконна праця. І люди, які це покривають, зараз фактично перемогли".

http://life.pravda.com.ua/interview/4b97794e90f49/